Наприкінці номера
40 днів
...Коли помирає поет, разом з ним помирає щось таке, що не можливо пояснити. Невимовно тяжко повірити, що вже сороковини дня з трагічної загибелі молодої української поетеси Марини Брацило. Родичі, близькі, друзі, знайомі, прихильники таланту Марини шоковані. Якось нелогічно відбувається в житті, що так рано небеса забирають найкращих. Фатальний для поетів рубікон "37" чорною міткою накрив і Марину. Її не стало на тридцять сьомому році життя...
На цвинтарі зовсім небагатослівний син поета А.Рекубрацького Анатолій раптом сказав: "Ми ще навіть не зрозуміли, що сьогодні зазнали втрати всеукраїнського масштабу". І це справді так. Її коротке життя було яскравим, наче спалах боліда, який залишає за собою на небі довгий незгасаючий слід.
Витоки таланту, як правило, треба шукати там, де митець народився. Якщо хоча б натякнути, що Марина народилася і виросла на Хортиці – в самому серці України, де кожен клаптик землі дише історією, де за кожною скелею – легенда, де земля щедро полита кров'ю борців за волю і незалежність України, стане зрозуміло якими були джерела формування її особистості. Ще зовсім юною писала вона про рідну Хортицю.
Я не молюсь. Я зроду тут живу
В зеленому, дзвінкому пантеоні.
В сторіччями цілованих долонях
Я кроками розхитую траву.
Творче становлення Марини Брацило як поетеси відбувалося на наших очах, оскільки тоді вона була студенткою філологічного факультету ЗНУ. Серед студентів вона вирізнялася своєю ерудицією, начитаністю, філологічним відчуттям слова. Багато з того, що звучало на лекціях професорів, вже знала від природної інтуїції. Марина була в товариських стосунках з викладачами, адже було про що поговорити, поспілкуватися про новинки літератури, обмінятися думками проте чи інше літературне явище.
Викладачі ставилися до неї з особливим пієтетом: не часто доводиться викладати суху теорію, навіть якщо це поетика, вже готовим поетам! Після закінчення університету Марині пропонували вступати до аспірантури з української літератури, але вона обрала столицю – навчання в аспірантурі з етнології при HAH України.
Дебют Марини в літературі став справжньою сенсацією не тільки запорізького, а й всеукраїнського масштабу. Її "літературними батьками" були Петро Павлович Ребро, який тоді очолював Запорізьку обласну письменницьку організацію і допоміг їй видати першу збірочку "Хортицькі дзвони" (1995) і поет Анатолій Захарович Рекубрацький, який допомагав у підготовці до друку її віршів і їх пов'язувала велика дружба як творчих людей.
У 1996 році Марина стала наймолодшим членом Національної спілки письменників України і про неї заговорили в літературних колах, на фестивалях молодої поезії, поетичних конкурсах як про талановиту поетесу з оригінальним творчим обличчям. Українському читачеві вона відома шістьма поетичними збірками: крім першої, "Благовіст"(1996), "Мелодія вічних прощань"(1997), "Сонце-тяжіння"(2001), "Чотири пори любові"(2006), "Маге amoris"(2011).
Визначати етапи її творчого зростання, на мій погляд, не варто. Бо, незважаючи на свій юний вік, Марина починала вже як зрілий письменник, зі сформованим світоглядом і світосприйманням, творчим кредо, системою моральних принципів і розумінням своєї ролі в житті і поезії. І головне, що стало запорукою її творчого успіху і зробило її поезію щирою, пронизливою, доступною і близькою кожному, – це глибока закоріненість в рідну землю і віру, в українську національну сутність, українську історію і традицію, українську культуру і мораль, у все те, що робить людину не "перекотиполем", а дозволяє міцно стояти на рідній землі і відчувати себе людиною. Саме відвертий патріотизм є головною рисою Марининої поезії. Україною, Батьківщиною – малою і великою – пронизані всі її думки і рядки:
Та мені й на смертній тризні
Треба, як живій:
Пісня матері. Вітчизна
І цілунок твій.
До української, зокрема запорізької жіночої поезії (а вона, навіть проживаючи в Києві, не поривала з рідним Запоріжжям і вважала себе запоріжанкою), з Марининою лірикою були привнесені нотки не просто жіночого споглядання життя й очікування жіночого щастя, а свіжого, ніби незайманого жіночого начала, коли жінка, незважаючи на свою слабкість, є сильною, і свою сильну позицію викладає у поезії.
Творчий феномен Марини Брацило найближчим часом стане предметом розгляду літературознавців, хоча на самобутність і оригінальність її художньої манери постійно звертали увагу критики і колеги по перу.
І в житті, і в поезії Марина була людиною світлою і сонячною, здатною навіть вдень бачити зорі, у буденному – величне, у краплині – море. Її поезія випромінювала життєдайну енергію, від якої віяло добром, теплом, чистотою і щирістю думок і почуттів, вистражданістю бажань і прагнень, розумінням сутності просто земного буття, емоційно-схвильованим відчуттям прекрасного.
Поетичний світ Марини Брацило – глибокий і всеохоплюючий, сила її поетичного слова в простоті й проникливості, непідробні українськості, невдаваній правдивості. А її лірична героїня живе поряд з нами і так само, як ми, мережить свою долю. Багато в чому схожа і на власне авторку віршів. Інколи здається, що Maринина поезія – це ніби власний ліричний образно-осмислений сценарій життя.
...Поет живе доки його слова відбивають ритм у чиємусь серці, людина живе, доки згадка про неї змушує нас пам'ятати, що у світі не може стати менше добра без її присутності. Поет живе своїми віршами. Марині вдалося залишити нам перлини свого таланту – вірші, пісні, щоб спогади про неї жили в душах тих, хто її знав і любив.
Нехай земля тобі, Марино, буде пухом, а в наших серцях нехай звучить твоя "мелодія вічних прощань"...