Ігор Калиниченко – молодий запорізький поет, з-під пера якого уже вийшла збірка "Зоряна дорога".
Народився молодий поет 1 січня 1983 року у м. Запоріжжі в сім'ї робітників. До дев'ятнадцяти років кожне літо жив у бабусі в селі Любицькому Новомиколаївського району, що мало величезний вплив на його творчість та розвиток особистості.
У 2005 році закінчив історичний факультет Запорізького національного університету. Вірші пише з 1996-го. Основні мотиви творчості поета – українська природа, рідне село, любов до матері, Вітчизни, коханої. Продовжуючи традиції співців запорізького степу В. Лісняка, В. Діденка, Г. Лютого, І. Доценка, О. Гончаренка, І. Сухаря, Л. Геньби, маючи гуляйпільське коріння (троюрідний дід Ігоря – поет Анатолій Горпинич), він наразі є чи не єди им молодим поетом Запорізького краю, що пише на сільську тематику.
Ігор Калиниченко друкувався у запорізьких та київських виданнях, зокрема, в альманахах "Яблуко спокуси", "Слава нації! Смерть ворогам!", "Зачаруй мене тремом кохання", "Махаон", у газеті "Верже" та в журналі "Хортиця", в Інтернеті (сайти "Поетичні майстерні", "Севама", Гоголівська академія", "Хата-читальня" та ін.). Ігор є членом Запорізького обласного літературного об'єднання ім. Гайдабури, тривалий час відвідував літературний клуб "99" при Запорізькому національному університеті. Є лауреатом та переможцем кількох інтернет-конкурсів поетичного порталу "Севама". Неодноразово виступав на фестивалі "Поетичний травень".
Твори Ігоря Калиниченка привертають до себе увагу передусім тих людей, котрі у наш атомний та комп'ютерний вік продовжують вірити, що найвищі цінності у житті – це Вітчизна, кохання, дружба, материнство, а не гроші чи горілка. А головне – вірші Ігоря наповнені щирістю та любов'ю.
Український поет з Польщі Василь Шляхтич писав у своїй рецензії, що "небагато нині в Україні поетів, які оспівують любов до рідної мови, рідної культури, до своєї історії. Читаючи твори сучасних українських поетів, помічаєш, що тематика їх творів майже ніяка. Гарні слова, хоч в рідній мові, лише любові до рідного, до українського, до свого дуже мало. Тому я дуже вдячний Вам, Пане Ігоре, за спів про своє рідне, наше рідне...".
Вірші Ігоря Калиниченка легкі та музичні, то ж недарма ними зацікавилися композитори. Перші пісні народилися завдяки запорізькому композитору Валерію Томченку. Потім була пісня "Моя Україна", яку написала співачка з Сімферополя Яна Моісеєва. Зараз Ігор Калиниченко працює з дніпропетровським композитором Володимиром Ярцевим та американським композитором українського походження Гаммою Скупинським, що був у 70-ті роки музичним керівником ансамблів "Смерічка" та "Червона рута" і писав пісні для Софії Ротару, а зараз мешкає в Голлівуді.
Можливо, композиторів та пісень було б більше, але автор досить критично ставиться до своєї творчості та не поспішає показувати її митцям. Бо його ідеали в пісенній поезії занадто високі. Він вважає, що пісні треба писати якісні або ж взагалі їх не писати.
Відомі запорізькі поети Ганна Лупинос та Михайло Буряк рекомендували Ігоря Калиниченка до Національної Спілки письменників України. Високо оцінили творчість молодого митця Олег Гончаренко та Любов Геньба, позитивно відгукувались Григорій Лютий, Лариса Коваль, Яна Яковенко і Пилип Юрик.
Станція Мирова
На Мировій цвітуть тополі,
Гуркочуть сонні поїзди,
Вітри – орлята ясночолі
Твої розшукують сліди,
Що загубились в стиглім житі,
Де грає сонячна ріка,
Де наче роки непрожиті
Бентежна молодість блука.
Палають зорі наче маки,
Мига кирпатий світлофор,
Шумлять дуби, мов гайдамаки,
Ставкових жаб розлився хор,
Та лиш тебе ніде не видно,
Ніде не чути голос твій,
І знов печаль небесно-срібна
Лягає в присмерк луговий,
Я пригадаю наше літо,
Медових зустрічей тепло,
Що так натхненно і розкрито
В серця закохані текло.
Як під черешнею густою
Боготворив твоє ім'я...
Тепер все вкрито лободою,
Любов не вернеться моя.
Свистить остання електричка,
Додому їхати вже час.
Засяє колій довга стрічка
В полоні зоряних прикрас.
А в пелюстках дзвінкої долі
На солов'їній Мировій
Цвістимуть радісно тополі
І незабутній образ твій.