Запорізький національний університет

Наукова бібліотека

Довідка для читачів, електронні книги, каталоги,
ресурси Інтернет, новини бібліотеки
Запорізький національний університет Сайт ЗНУ    Перейти на сторінку бібліотеки Головна сторінка    Довідка Довідка   

Наукова бібліотека 

Статті 


Статті / Запоріжжя та проголошення незалежності України 1991 року

Запоріжжя та проголошення незалежності України 1991 року

[про В. Чабаненка] / Ю. Щур // Запорозька Січ. – 2016. – 20 серпня (№ 153). – С. 4


Запорізьке обласне об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка на чолі із народним депутатом Ігорем Артюшенком закінчує публікацію циклу скорочених нарисів кандидата історичних наук, директора Запорізького науково-дослідного центру "Спадщина" Юрія Щура, присвячених забутій історії Запоріжжя та Запорізької області XX століття. Раніше ці нариси публікувалися на новинарному сайті "Время новостей", однак накопичення матеріалу підштовхнуло автора до ідеї видати збірку цих нарисів, орієнтовану на широкий загал. Мета цього видання – показати справжнє, українське Запоріжжя, яке протягом десятків років замовчувалось і цензурувалося радянською владою. Також актуальними є нариси про уродженців нашого краю, які боролися за незалежність України і чиї імена сьогодні мало хто може згадати. З книгою "Запоріжжя й запоріжці у боротьбі за незалежність України: героїчне XX сторіччя" ви можете ознайомитись у Запорізькій обласній науковій бібліотеці за адресою проспект Соборний, 142.
     Наприкінці 1980-х років стало зрозуміло, що радянська система не може існувати без певних реформ. Вже в 1987 році в СРСР почався рух у бік демократизації суспільства, що в багнети було прийнято партійною номенклатурою. Тим не менш, усе більшого сенсу набували слова "гласність", "свобода слова" та інші.
     Вперше за багато десятиліть стали з'являтися громадські організації, які перебували поза контролем компартії. На хвилі пошуків історичної справедливості, в Запоріжжі розвиток отримує група "Реабілітація", яка співпрацювала зі всесоюзною організацією "Меморіал". Діяльність "Реабілітації" доходила до різних куточків Запорізької області. Зокрема, активну діяльність з відновлення історичної справедливості щодо репресованих жителів Більмацького (Куйбишевського) і Розівського районів вели члени групи "Реабілітація" Шевченківської середньої школи на чолі з учителем історії Сергієм Шевчуком.
     Не інакше як про торжество справедливості, можемо говорити про початок (відновлення) діяльності в Запоріжжі Товариства української мови ім. Т. Шевченка, яке очолив відомий вчений професор Віктор Чабаненко.
     Вибухом патріотичних емоцій можемо охарактеризувати події 5 серпня 1990 року, коли Запоріжжя приймало учасників Всеукраїнського святкування 500-річчя українського козацтва, організатором якого виступив Народний рух України, у нашому місті перші заходи пройшли на острові Хортиця, а опівдні колона учасників вирушила через греблю Дніпрогесу до центру Запоріжжя, на каскад фонтанів "Райдуга", розтягнувшись майже на 10 кілометрів. За деякими підрахунками, кількість людей, що брали участь у цьому заході, сягала близько 500 000.
     На чолі колони йшли лідери демократичного руху Іван Драч, Дмитро Павличко та інші народні депутати. Що різко впадало в очі пересічним мешканцям Запоріжжя, – так це сотні і тисячі національних синьо-жовтих прапорів, а також дивовижні як на той час червоно-чорні прапори Української повстанської армії. Незвично також було бачити учасників руху історичної реконструкції, одягнених в уніформу українських військових підрозділів XX століття. Зокрема, вперше за багато десятиліть по місту знову марширували Українські січові стрільці.
     На "Райдузі" відбувся багатотисячний мітинг, в кінці якого Іван Драч підняв над головою козацьку шаблю. У відповідь над площею прогриміло потужне "Слава!", яке переросло в спів тоді ще забороненого "Ще не вмерла Україна". Після мітингу на площі пройшли масові народні гуляння, концерти професійних і аматорських колективів з усієї України.
     Закріпленням успіху святкування 500-річчя козацтва можемо назвати проведення в нашому місті в серпні 1991 року українського молодіжного музичного фестивалю "Червона Рута". До того, як приїхати в наше місто, фестиваль проводили лише раз у 1989 році в Чернівцях. Серед переможців запорізького фестивалю були музиканти і виконавці, з яких починалась українська незалежна естрада, зокрема "Табула Раса", "Плач Єремії", Сестри Тельнюк, "Мертвий півень" та багато інших. Заключний галаконцерт фестивалю відбувся рівно 25 років тому – 18 серпня 1991 року.
     Крім культурно-масового руху, в Запоріжжі активізувалося політичне життя. У 1989 році створюються перші партії, мета діяльності яких зводилася до незалежності України. Українську республіканську партію очолив Сергій Айбабін, який наприкінці 1970-х років за "антирадянські настрої" був виключений з історичного факультету Запорізького педінституту. Слід зазначити, що з лав республіканської партії через незначний час вийшли засновники однієї з найбільш радикальних націоналістичних партій початку 1990-х років – "Державна самостійність України". Саме члени цієї партії на чолі з Олександром Черненком 1992 року стануть свого роду засновниками руху "ленінопад", знісши пам'ятник вождю пролетаріату на станції Запоріжжя-2. На чолі Народного руху став відомий запорізький журналіст Юрій Василенко.
     Першою істотною перемогою запорізьких демократів стали вибори до Верховної Ради УРСР 1990 року. Тоді молодий випускник історичного факультету Запорізького педінституту, викладач місцевого педучилища Сергій Соболєв зробив, здавалося, неможливе – в передвиборній гонці обійшов секретаря міського комітету КПУ.
     Державний переворот (ГКЧП) у Запоріжжі сприйняли по-різному. Активісти демократичного руху були налаштовані на боротьбу за демократизацію та дотримання Декларації про державний суверенітет України. Компартійна номенклатура в цей же час зайняла вичікувальну позицію. А вже 23 серпня 1991 року позачергова сесія Запорізької міської ради ухвалила текст листа на ім'я Президента РРФСР Бориса Єльцина, в.о. Голови Верховної Ради РРФСР Руслана Хасбулатова, Прем'єр-міністра РРФСР Івана Силаєва і мера Москви Гавриїла Попова, в якому привітала їх і всіх москвичів "с победой над участниками государственного переворота".
     Як відомо, на наступний день, 24 серпня, Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Здійснилася мрія багатьох поколінь борців за свободу і незалежність. Але... Власне кажучи, дива не сталося. Не дивлячись на заборону діяльності комуністичної партії, її функціонери нікуди не поділися. Існує думка, що багато активістів демократичного руху побоялися брати владу в незалежній країні в свої руки. Цим і скористалися "вчорашні", які автоматично ставали нинішніми. Як згадував один із лідерів боротьби за незалежність у Запоріжжі Костянтин Лямцев, "пока мы бегали с флагами и мегафонами, они (представители партноменклатуры, – ред.) брали под контроль собственность. И добились зтого".
     Як знати, можливо, невирішені проблеми 1991 року, в кінцевому підсумку, відгукнулися нам в році 2014-му? Але це роздуми для іншої, не менш цікавої історії.



Юрій Щур,
кандидат історичних наук,
директор Запорізького
науково-дослідного центру
"Спадщина",
фото із сайту облархіву




Час останньої зміни: 2016-08-29 09:14:42