Запорізький національний університет

Наукова бібліотека

Довідка для читачів, електронні книги, каталоги,
ресурси Інтернет, новини бібліотеки
Запорізький національний університет Сайт ЗНУ    Перейти на сторінку бібліотеки Головна сторінка    Довідка Довідка   

Наукова бібліотека 

Статті 


Статті / Спадщина є в того, хто її береже

Спадщина є в того, хто її береже

/ про о. Хортиця / Aвтор статті викладач ЗНУ В. Шевченко // Запорозька Січ. – 2016. – 10 вересня (№ 167). – С. 5


Був я уторік на Україні – був у Межигорського Спаса.
І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну...

Тарас Шевченко


     Що тоді так вразило Шевченка, що і він не зміг стримати своїх почуттів у листі до Якова Кухаренка в 1844 році. Поет побачив, як розорюють Хортицю, і це викликало його священний гнів до тих, хто не беріг національну святиню. Всього тільки розорювали, бо інших, міцніших, засобів у тих людей просто не було.
     Тепер, коли вивчаєш часи будівництва Дніпрогесу, бачиш, що лихі часи у Хортиці були ще попереду. Майже через сто років прийшли сюди, до вічних, здавалося б, порогів, що шуміли наподалік Хортиці, будівники нового світу, впевнені в собі, хозяйським оком озирнулися навкруги і хвальковито сказали:
     – Тут виросте Дніпрогес! А води Дніпра ми змусимо працювати на соціалізм.
     І почалося знамените будівництво, в результаті якого виникло наше місто Запоріжжя, його індустріальний комплекс.
     Але якою ціною? Про ту ціну не снилося навіть у дурному сні нашому генію. Збереглася доповідна записка Народного комісаріатa освіти УРСР до Раднаркому України (грудень 1926 року), де наголошується про необхідність історико-археологічних досліджень на території будівництва Дніпрельстану. Ось що пишуть фахівці:
     «За проектом Дніпробуду русло р. Дніпро буде перегороджено високою кам'яною водопереливною греблею на 1,75 кілометра нижче так званого Вовчого Горла і трохи вище о. Хортиці. В цій місцевості буде проведено великі землечерпальні, землекопні, підривні і насипні роботи в зв'язку з спорудженням греблі, струмененаправної дамби, шлюзованого каналу і розчисткою течії Дніпра, спорудженням будинків електростанції і службових приміщень й інш. Таким чином, значну площу грунту буде прекопано, чи так чи інакше порушена. Крім того, з закінченням робіт річна повінь покриє значну територію. Вода, що буде піднята греблею на 48 метрів заввишки, заллє всю історичну місцевість Запоріжжя (підкреслення моє, – В.Ш.) вздовж Дніпра від Хортиці аж до Дніпропетровського (60-70 кілометрів навпростець)».
     Це ще не все. Ось що спокійно планувалося зробити у високих кабінетах (без врахування думки громадськості):
     «Будуть затоплені острова (рахуючи з півдня на північ): Каменоватий, Вербовий, Курисов, Малішевський, Ржаний, Лантухов, Павін, Клеповий, Кухарський, Кучугурний, Клубуковський, Сторожевий, Піскований, Таволжанський, Орлов, Осокорований, Дубовий, Піщаний, Ткачів, Козлов, Пере-коватий, Шуланів, Сурський, Донський, Луев, Татарчук, Козацький та інш. Будуть затоплені Дніпровські пороги: Вільний, Лишній, Будиловський, Вовниговський, Ненаситецький, Звонецький, Богатирський, Лоханський, Сурський, Яцевський, Старо-Козацький та інш. Будуть затоплені байраки: Кичкас, Довгенький, Широкий, Малишовка, Волченка, Крутоярський, Лишній, Куценківський, Таволжанський, Ясиноватський, Канцерський, Будняцький, Дубовий, Скатовий, Кринічевський, Вовницький, Сухоосокорівський, Суборовський, Молчанівський, Пяревський, Військовий, Домашній, Жучанський, Тягинський, Звонецький, Моторовський, Сурський, Лоханський й ін. Будуть затоплені фортеці Байди Вишневецького 1559 р., Гільйома Левасер де Боплана 1638 р., Мініха 1739 р. й багато інших. Буде деформований о.Хортиця і обидва береги Дніпра нижче нього».
     Коли читаєш цей сухий перелік того, що буде затоплено и деформовано, серце кров'ю обливається. Бачиш, що те, що загубили, незрівнянно з тим, що придбали.
     В документі підкреслюється, чим цікаві ці місцевості в історично-археологічному відношенні:
     Бронзова доба теж залишила тут свої ясні ознаки (напр. стоянка бронзового віку на о.Таволжанському). З VII століття до нашої ери починається розселення по Чорноморських степах скіфів і сарматів, а також по узбережжю Чорного моря починають оселятися грецькі колонії, що мають величезний вплив на туземну культуру, впливаючи на неї через постійний єкспорт-імпорт по шляхах, зокрема по Дніпру. Свідками цієї доби залишилися численні кургани, що розкинулися по степах по обидва боки Дніпра. В даному випадку особливо цікаві кургани-могили біля Воронівської кріпості, коло Ненаситського порогу, коло Кодацького порогу, коло р.Орелі (Гостра могила) й ін.
     В перші сторіччя нашої ери зустрічаються тут із культурою Риму, що опанував на той час за греками узбережжя Чорного моря. З IV століття нашої ери, коли починається велике переселення народів, Запоріжжя робиться місцем, через яке пересуваються по черзі – готи, гуни, болгари, авари. З VII століття починають потроху оселятися на українських землях слов'янські племена, що підпадають незабаром під владу хозар. Коли в ІХ-Х ст. склалися русько-українські феодальні князівські держави, зростає торговельний культурний обмін Візантії і сходу з північчю по великому греко-варязькому шляху – Дніпру і саме цим шляхом ходять київські князі воювати і торгувати у степ, до Херсонесу, до Царгороду (відомо, що розгром печенігами Святослава з дружиною стався якраз на Дніпрових порогах). Ці місцевості були також ареною життя й діяльності пізніших кочівників – угрів, торків. В середині XIII ст. князівська влада підупадає під натиском татар, в степах на Дніпрі і Дністрі залишаються жити вільні люди зі слов'янського населення, які за допомогою татар боролися супротив своїх князів. До тих же часів, мабуть, відноситься й початок степового Дніпровського козацтва, що пишно розквітло тут у XV-XVIII ст. На довгий час Дніпровські острови біля порогів, байраки й луки біля них стають місцем оселі вільних організацій мисливців-рибалок, лицарів-розбійників, що втікали від польського гніту з Польщі, Литви, Москви. Одна за одною утворюються їх військові осередки-січі: Хортицька, Базавлуцька, Томасівська, Микитівська, Чортомлицька, Олешківська, Кам'янська... На Запоріжжі було 38 козацьких куренів, не рахуючи тих, що були поза Січчю (більше 20). Відомі всім їх первіснокомуністичний (демократичний – В.Ш.) устрій життя, що в пізніший час розклався під впливом торгівельного капіталізму (майнової нерівності – В.Ш.), їх торговельні зносини, їх військові походи, особливо з часів Байди Вишневецького – до Конашевича – Сагадачного.
     Видатну роль відіграє Запоріжжя в XVII столітті, коли вонор робиться вогнищем і революційних рухів, що охоплюють Україну, перекидаючись в Польщу, Молдову, Москву. В XVIII ст. Запоріжжя, незважаючи на приєднання лівобережної України до Росії, живе в межах козацьких Вільних земель автономно. Підтримує гайдамаччину аж до і приборкання їх російською військовою і експедицією (1775 рік) і заведення тут загальноросійської адміністрації з роздачею земель поміщикам і т.ін.».
     І все це пустити під воду! Навіть ніхто не пожалкував. Оці зелені береги, які тисячі років посміхалися людям, шовкові трави і брунатні дерева, пороги, які були легенями і для навколишньої місцевості, виробляючи озон. Майже всі Запорозькі Січі, колиска нашої волі, зникли під водою, цілий і курорт – Олександробад, де лікувалися, люди з усієї України і він теж загинув у 1932 році.
     Оцінити те, що загинуло, з тим, що отримали, просто неможливо – воно неспівставне.
     В документі також зафіксовано, що треба ще встигнути виявити, вивчити та зберегти з історико-археологічних пам'яток, перед тим, як вони підуть назавжди під воду.
     «1. Встановити з початку до кінця робіт по Дніпробуду постійний археологічний контроль...
     2. Другим заходом повинно бути детальне історико-археологічне дослідження всієї місцевості, що буде затоплено. Це треба провести заздалегідь, оскільки це буде археологічна робота ще небувалого в СРСР масштабу по території... з тим щоб закінчити всю роботу до моменту підйому води від греблі Дніпробуду. Розуміється, таку велику роботу планового історико-археологічного дослідження всього Запоріжжя можна буде виконати при щорічному асигнуванні на це відповідних сум, притягнувши до цього всі найкращі археологічні сили УРСР».
     В цьому ж документі окреслювалося в першому році (1927) проведення відповідних робіт.
     «З п'ятирічного плану історико-археологічної експедиції по дослідженню Запоріжжя, за вказівками проф. Яворницького в план 1926-27 р.р. вносяться такі роботи:
1) дослідження руїн Новобогородицької кріпості, побудованої у 1687 р;
2) дослідження Старокодацької кріпості, що збудована француз. iнженером Гільйомом Бопланом у 1635-1638 рр;
3) дослідження стоянки кам'яного віку «стрілоча скеля»;
4) дослідження о.Матестрова, де знайдено горщик із золотими грішми;
5) дослідження о. Піскуватого, де знаходять силу янтаря;
6) обслідування Мініхівських шанців коло Ненаситського порогу;
7) обслідування «Пугачевої печери»;
8) дослідження с.Дубового;
9) дослідження бронзової стоянки на о.Таволжанському;
10) обслідування пчери "Чортова хата»;
11) обслідування печери «Школа», де є стоянка кам'яного віку;
12) дослідження попелища «Сагайдак»;
13) дослідження «Зміїнової печери», Мініхівських шанців і о.Хортиця взагалі;
14) дослідження кріпості Байди Вишневецького 1559 р. на о.Малій Хортиці;
15) дослідження Воронівської кріпості (провести розкопки курган-могил в п'ятьох місцевостях на обох боках Дніпра).
     Ці роботи за кошторисом складають суму 36110 крб., яку треба обов'язково відпустити з весни 1927 р. на зазначені археологічні роботи з сум, що призначені на Дніпробудівництво».
     Забігаючи наперед, відзначимо, що ще на початку березня 1927 року ці суми в розпорядження археологів не надійши.
     Дійсно, на дослідження території, яка підпадала під затоплення, було зібрано найкращі на той час археологічні сили України на чолі з Дмитром Яворницьким.
     Вони провели титанічну роботу. Було відкрито й досліджені сотні археологічних пам'яток. Лише протягом 1927-1929 р.р. було зареєстровано 36936 речей із розкопок, списано більше сотні польових щоденників, зроблено понад тисячу фотознімків.
     В археологічній експедиції на Дніпробуді працювали талановиті археологи, такі як Аркадій Добровольский (1885-1956), Петро Смолічев (1891 – після 1955 р.). Володимир Грінченко (1900-1948) та інші.
     Наприклад, Володимир Грінченко керував 33 з 99 археологічних об'єктів, досліждених експедицією. Він же знайшов знаменитий Вознесенський скарб VIII-X ст. Скарб було виявлено на території залишків військового табору, оточеного валом.
     Є припущення, що це був військвий табір київського князя Святослава і що саме там він загинув. Тепер це територія Дніпровського електродного заводу.
     Аркадій Добровольський виявив і дослідив відому середньостогівську культуру епохи міді, яка отримала назву від скелі Середній Стіг, що розташована нижче сучасної греблі Дніпрогесу.
     Але доля людей, які зберегли для людства надзвичайної ваги внесок Запоріжжя у світову культур, трагічна. Добровольського і Смолічева було вислано за межі України, а Грінченко потрапив у сумнозвісний ГУЛАГ. Зберігся його лист дружині звідти.
     «Дорога Марусічко! Писав тобі у Ромни і на всяк випадок пишу сюди. Взагалі, доки не отримаю від тебе листа і не довідаюся, де ти будеш, буду писати на Ромни. Я живий і здоровий. Пишу з Новосибірська, прямую до Канська, виїду, очивидно, завтра. Я мучуся, що не довелось побачитися 23.ХІІ. Знаю, як ти чекала і як, очевидно, організувала виклик Світлусі і рідних. Жаль-жаль... Знаю, що турбуєшся, що ніколи не повіриш в те, що я винний. Звідси я повинен і буду звільнений. А поки що порубаємо ліс. Живи, і, головне, бережи себе та діток. Всіма вами я любуюсь. І радий, що ви у мене є. Вами я живу. Ви – мій маяк. Думаю, що винесу все заради вас. Не забувайте лише ви мене. В тебе я вірю і пишаюсь тобою. Міцно цілую всіх. Ваш чоловік і батько Володимир. 3.1.-1940 р.».


(Архів КДБ України. Спр36371ФП, арк.215).




Час останньої зміни: 2016-09-27 03:19:30