Спадщина є в того, хто її береже


Був я уторік на Україні – був у Межигорського Спаса.
І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну...

Тарас Шевченко


     Що тоді так вразило Шевченка, що і він не зміг стримати своїх почуттів у листі до Якова Кухаренка в 1844 році. Поет побачив, як розорюють Хортицю, і це викликало його священний гнів до тих, хто не беріг національну святиню. Всього тільки розорювали, бо інших, міцніших, засобів у тих людей просто не було.
     Тепер, коли вивчаєш часи будівництва Дніпрогесу, бачиш, що лихі часи у Хортиці були ще попереду. Майже через сто років прийшли сюди, до вічних, здавалося б, порогів, що шуміли наподалік Хортиці, будівники нового світу, впевнені в собі, хозяйським оком озирнулися навкруги і хвальковито сказали:
     – Тут виросте Дніпрогес! А води Дніпра ми змусимо працювати на соціалізм.
     І почалося знамените будівництво, в результаті якого виникло наше місто Запоріжжя, його індустріальний комплекс.
     Але якою ціною? Про ту ціну не снилося навіть у дурному сні нашому генію. Збереглася доповідна записка Народного комісаріатa освіти УРСР до Раднаркому України (грудень 1926 року), де наголошується про необхідність історико-археологічних досліджень на території будівництва Дніпрельстану. Ось що пишуть фахівці:
     «За проектом Дніпробуду русло р. Дніпро буде перегороджено високою кам'яною водопереливною греблею на 1,75 кілометра нижче так званого Вовчого Горла і трохи вище о. Хортиці. В цій місцевості буде проведено великі землечерпальні, землекопні, підривні і насипні роботи в зв'язку з спорудженням греблі, струмененаправної дамби, шлюзованого каналу і розчисткою течії Дніпра, спорудженням будинків електростанції і службових приміщень й інш. Таким чином, значну площу грунту буде прекопано, чи так чи інакше порушена. Крім того, з закінченням робіт річна повінь покриє значну територію. Вода, що буде піднята греблею на 48 метрів заввишки, заллє всю історичну місцевість Запоріжжя (підкреслення моє, – В.Ш.) вздовж Дніпра від Хортиці аж до Дніпропетровського (60-70 кілометрів навпростець)».
     Це ще не все. Ось що спокійно планувалося зробити у високих кабінетах (без врахування думки громадськості):
     «Будуть затоплені острова (рахуючи з півдня на північ): Каменоватий, Вербовий, Курисов, Малішевський, Ржаний, Лантухов, Павін, Клеповий, Кухарський, Кучугурний, Клубуковський, Сторожевий, Піскований, Таволжанський, Орлов, Осокорований, Дубовий, Піщаний, Ткачів, Козлов, Пере-коватий, Шуланів, Сурський, Донський, Луев, Татарчук, Козацький та інш. Будуть затоплені Дніпровські пороги: Вільний, Лишній, Будиловський, Вовниговський, Ненаситецький, Звонецький, Богатирський, Лоханський, Сурський, Яцевський, Старо-Козацький та інш. Будуть затоплені байраки: Кичкас, Довгенький, Широкий, Малишовка, Волченка, Крутоярський, Лишній, Куценківський, Таволжанський, Ясиноватський, Канцерський, Будняцький, Дубовий, Скатовий, Кринічевський, Вовницький, Сухоосокорівський, Суборовський, Молчанівський, Пяревський, Військовий, Домашній, Жучанський, Тягинський, Звонецький, Моторовський, Сурський, Лоханський й ін. Будуть затоплені фортеці Байди Вишневецького 1559 р., Гільйома Левасер де Боплана 1638 р., Мініха 1739 р. й багато інших. Буде деформований о.Хортиця і обидва береги Дніпра нижче нього».
     Коли читаєш цей сухий перелік того, що буде затоплено и деформовано, серце кров'ю обливається. Бачиш, що те, що загубили, незрівнянно з тим, що придбали.
     В документі підкреслюється, чим цікаві ці місцевості в історично-археологічному відношенні:
     Бронзова доба теж залишила тут свої ясні ознаки (напр. стоянка бронзового віку на о.Таволжанському). З VII століття до нашої ери починається розселення по Чорноморських степах скіфів і сарматів, а також по узбережжю Чорного моря починають оселятися грецькі колонії, що мають величезний вплив на туземну культуру, впливаючи на неї через постійний єкспорт-імпорт по шляхах, зокрема по Дніпру. Свідками цієї доби залишилися численні кургани, що розкинулися по степах по обидва боки Дніпра. В даному випадку особливо цікаві кургани-могили біля Воронівської кріпості, коло Ненаситського порогу, коло Кодацького порогу, коло р.Орелі (Гостра могила) й ін.
     В перші сторіччя нашої ери зустрічаються тут із культурою Риму, що опанував на той час за греками узбережжя Чорного моря. З IV століття нашої ери, коли починається велике переселення народів, Запоріжжя робиться місцем, через яке пересуваються по черзі – готи, гуни, болгари, авари. З VII століття починають потроху оселятися на українських землях слов'янські племена, що підпадають незабаром під владу хозар. Коли в ІХ-Х ст. склалися русько-українські феодальні князівські держави, зростає торговельний культурний обмін Візантії і сходу з північчю по великому греко-варязькому шляху – Дніпру і саме цим шляхом ходять київські князі воювати і торгувати у степ, до Херсонесу, до Царгороду (відомо, що розгром печенігами Святослава з дружиною стався якраз на Дніпрових порогах). Ці місцевості були також ареною життя й діяльності пізніших кочівників – угрів, торків. В середині XIII ст. князівська влада підупадає під натиском татар, в степах на Дніпрі і Дністрі залишаються жити вільні люди зі слов'янського населення, які за допомогою татар боролися супротив своїх князів. До тих же часів, мабуть, відноситься й початок степового Дніпровського козацтва, що пишно розквітло тут у XV-XVIII ст. На довгий час Дніпровські острови біля порогів, байраки й луки біля них стають місцем оселі вільних організацій мисливців-рибалок, лицарів-розбійників, що втікали від польського гніту з Польщі, Литви, Москви. Одна за одною утворюються їх військові осередки-січі: Хортицька, Базавлуцька, Томасівська, Микитівська, Чортомлицька, Олешківська, Кам'янська... На Запоріжжі було 38 козацьких куренів, не рахуючи тих, що були поза Січчю (більше 20). Відомі всім їх первіснокомуністичний (демократичний – В.Ш.) устрій життя, що в пізніший час розклався під впливом торгівельного капіталізму (майнової нерівності – В.Ш.), їх торговельні зносини, їх військові походи, особливо з часів Байди Вишневецького – до Конашевича – Сагадачного.
     Видатну роль відіграє Запоріжжя в XVII столітті, коли вонор робиться вогнищем і революційних рухів, що охоплюють Україну, перекидаючись в Польщу, Молдову, Москву. В XVIII ст. Запоріжжя, незважаючи на приєднання лівобережної України до Росії, живе в межах козацьких Вільних земель автономно. Підтримує гайдамаччину аж до і приборкання їх російською військовою і експедицією (1775 рік) і заведення тут загальноросійської адміністрації з роздачею земель поміщикам і т.ін.».
     І все це пустити під воду! Навіть ніхто не пожалкував. Оці зелені береги, які тисячі років посміхалися людям, шовкові трави і брунатні дерева, пороги, які були легенями і для навколишньої місцевості, виробляючи озон. Майже всі Запорозькі Січі, колиска нашої волі, зникли під водою, цілий і курорт – Олександробад, де лікувалися, люди з усієї України і він теж загинув у 1932 році.
     Оцінити те, що загинуло, з тим, що отримали, просто неможливо – воно неспівставне.
     В документі також зафіксовано, що треба ще встигнути виявити, вивчити та зберегти з історико-археологічних пам'яток, перед тим, як вони підуть назавжди під воду.
     «1. Встановити з початку до кінця робіт по Дніпробуду постійний археологічний контроль...
     2. Другим заходом повинно бути детальне історико-археологічне дослідження всієї місцевості, що буде затоплено. Це треба провести заздалегідь, оскільки це буде археологічна робота ще небувалого в СРСР масштабу по території... з тим щоб закінчити всю роботу до моменту підйому води від греблі Дніпробуду. Розуміється, таку велику роботу планового історико-археологічного дослідження всього Запоріжжя можна буде виконати при щорічному асигнуванні на це відповідних сум, притягнувши до цього всі найкращі археологічні сили УРСР».
     В цьому ж документі окреслювалося в першому році (1927) проведення відповідних робіт.
     «З п'ятирічного плану історико-археологічної експедиції по дослідженню Запоріжжя, за вказівками проф. Яворницького в план 1926-27 р.р. вносяться такі роботи:
1) дослідження руїн Новобогородицької кріпості, побудованої у 1687 р;
2) дослідження Старокодацької кріпості, що збудована француз. iнженером Гільйомом Бопланом у 1635-1638 рр;
3) дослідження стоянки кам'яного віку «стрілоча скеля»;
4) дослідження о.Матестрова, де знайдено горщик із золотими грішми;
5) дослідження о. Піскуватого, де знаходять силу янтаря;
6) обслідування Мініхівських шанців коло Ненаситського порогу;
7) обслідування «Пугачевої печери»;
8) дослідження с.Дубового;
9) дослідження бронзової стоянки на о.Таволжанському;
10) обслідування пчери "Чортова хата»;
11) обслідування печери «Школа», де є стоянка кам'яного віку;
12) дослідження попелища «Сагайдак»;
13) дослідження «Зміїнової печери», Мініхівських шанців і о.Хортиця взагалі;
14) дослідження кріпості Байди Вишневецького 1559 р. на о.Малій Хортиці;
15) дослідження Воронівської кріпості (провести розкопки курган-могил в п'ятьох місцевостях на обох боках Дніпра).
     Ці роботи за кошторисом складають суму 36110 крб., яку треба обов'язково відпустити з весни 1927 р. на зазначені археологічні роботи з сум, що призначені на Дніпробудівництво».
     Забігаючи наперед, відзначимо, що ще на початку березня 1927 року ці суми в розпорядження археологів не надійши.
     Дійсно, на дослідження території, яка підпадала під затоплення, було зібрано найкращі на той час археологічні сили України на чолі з Дмитром Яворницьким.
     Вони провели титанічну роботу. Було відкрито й досліджені сотні археологічних пам'яток. Лише протягом 1927-1929 р.р. було зареєстровано 36936 речей із розкопок, списано більше сотні польових щоденників, зроблено понад тисячу фотознімків.
     В археологічній експедиції на Дніпробуді працювали талановиті археологи, такі як Аркадій Добровольский (1885-1956), Петро Смолічев (1891 – після 1955 р.). Володимир Грінченко (1900-1948) та інші.
     Наприклад, Володимир Грінченко керував 33 з 99 археологічних об'єктів, досліждених експедицією. Він же знайшов знаменитий Вознесенський скарб VIII-X ст. Скарб було виявлено на території залишків військового табору, оточеного валом.
     Є припущення, що це був військвий табір київського князя Святослава і що саме там він загинув. Тепер це територія Дніпровського електродного заводу.
     Аркадій Добровольський виявив і дослідив відому середньостогівську культуру епохи міді, яка отримала назву від скелі Середній Стіг, що розташована нижче сучасної греблі Дніпрогесу.
     Але доля людей, які зберегли для людства надзвичайної ваги внесок Запоріжжя у світову культур, трагічна. Добровольського і Смолічева було вислано за межі України, а Грінченко потрапив у сумнозвісний ГУЛАГ. Зберігся його лист дружині звідти.
     «Дорога Марусічко! Писав тобі у Ромни і на всяк випадок пишу сюди. Взагалі, доки не отримаю від тебе листа і не довідаюся, де ти будеш, буду писати на Ромни. Я живий і здоровий. Пишу з Новосибірська, прямую до Канська, виїду, очивидно, завтра. Я мучуся, що не довелось побачитися 23.ХІІ. Знаю, як ти чекала і як, очевидно, організувала виклик Світлусі і рідних. Жаль-жаль... Знаю, що турбуєшся, що ніколи не повіриш в те, що я винний. Звідси я повинен і буду звільнений. А поки що порубаємо ліс. Живи, і, головне, бережи себе та діток. Всіма вами я любуюсь. І радий, що ви у мене є. Вами я живу. Ви – мій маяк. Думаю, що винесу все заради вас. Не забувайте лише ви мене. В тебе я вірю і пишаюсь тобою. Міцно цілую всіх. Ваш чоловік і батько Володимир. 3.1.-1940 р.».


(Архів КДБ України. Спр36371ФП, арк.215).




© 2017 Запорізький національний університет