Запорізький національний університет

Наукова бібліотека

Довідка для читачів, електронні книги, каталоги,
ресурси Інтернет, новини бібліотеки
Запорізький національний університет Сайт ЗНУ    Перейти на сторінку бібліотеки Головна сторінка    Довідка Довідка   

Наукова бібліотека 

Статті 


Статті / Злети і падіння Запоріжжя

Злети і падіння Запоріжжя

/ Ф. Турченко // Запорозька Січ. – 2016. – 6 жовтня (№ 183-185). – С. 5


     Уже цієї суботи запоріжці святкуватимуть День міста. А коли, як не напередодні «іменин» Запоріжжя пригадати його не таку далеку історію, осмислити досягнуте нашою громадою? Тож ми запросили поділитися своїми думками відомих запоріжців, чиї міркування, на нашу думку, будуть цікавими жителям міста.
     Олександр Білоусенко, народний депутат України першого скликання, заступник і перший заступник голови Запорізького облвиконкому в 1981-1992 р.р.:
     – 25 років незалежності – це ще дуже малий епізод в історії нашого міста. З історичних позицій не можна говорити, що в Україні життя розпочалося з проголошення Акту про Незалежність.
     Наприклад, у тридцяті роки минулого сторіччя було побудовано так зване шосте селище, яке ще називали соцмісто. По-різному воно сприймалося, але навіть те, що зберіглося, – це прекрасний куточок нового Запоріжжя, особливо в порівнянні зі старим Олександрівськом. Старші люди пам'ятають ще ті часи, коли ледь не єдиним транспортним засобом, який з'єднував стару й нову частину міста, був трамвай. Тільки в шістдесяті роки ці дві частини з'єднала дамба. Місто було структурно об'єднано, і воно почало системно розвиватися в архітектурному плані.
     70-80 роки минулого сторіччя я майже 12 років очолював блок соціально-економічного планування в обласній виконавчій владі і можу оцінити, який у той період був розвиток Запоріжжя. Тоді ми отримали фінансові можливості, які відповідали запитам громади міста Запоріжжя. Насамперед такі можливості отримали промислові підприємства, адже місцеве самоврядування в той час було доволі слабким, і тому я хотів би нагадати своїм землякам, особливо молодим, що місто дійсно одержало в ті роки досить багато. Це і будівництво житла, і транспортні розв'язки, і соціально-культурна сфера. Будувалася спортивна інфраструктура, наприклад палац спорту «Юність», який зараз потребує коштів для реконструкції і відновлення його функціонування. З'явився цирк, який зараз сприймається звично, а тоді це була величезна подія. З'явилася Набережна. Яку ми зараз сприймаємо як даність. На місці, де зараз Космічний мікрорайон, ще в 60-ті роки був аеродром. Моя дружина там стрибала з літака з парашутом. Тепер там житловий масив з усіма соціально-культурними закладами – розвинений, активний Так було і з нинішнім Хортицьким районом. На чистому місці, в полях будувалося нове місто. Те ж було і в Осипенківському, Бородинському, другому і третьому Шевченківському мікрорайонах. Велику роль у цьому відігравав міськвиконком. Дуже часто згадую Валентина Антоновича Яланського, який працював заступником голови і потім очолював місто. У ті часи дуже активно велося будівництво. Статистика красномовна. Ми щорічно вводили близько 800 тисяч кв.метрів житла. Це близько 20 тисяч квартир. Вводили велику кількість шкіл і дитсадочків. У 90-ті роки навіть за умов великої народжуваності не було проблеми влаштування дитини в дитсад. Вирішувалися й інші питання, пов'язані з розвитком міста.
     З введеням в експлуатацію в середині 80-років XX століття магістрального газопроводу ШДКРІ (Шебилинка-Дніпропетровськ-Кривий Ріг-Ізмаїл) – Енергодар – Мелітополь та побудовою в південній частині обласного центру газорозподільчої станції №3 була вирішена досить гостра проблема забезпечення мешканців трьох районів міста Запоріжжя мережевим газом.
     У 90-і роки було менше грошей, вони були складними, але бурхливий розвиток банківської системи, який відбувся в Україні в 90-х роках XX століття, створив передумови для створення в Запоріжжі нових комерційних банків та відкриття десятків філій, які представляли банківські установи, засновані в Києві та інших регіонах країни. Це відкрило широкі можливості для фінансування розвитку малого, середнього і приватного бізнесів, інвестування великих підприємств Запоріжжя. На економічний і соціальний розвиток міста за останні десятиліття комерційні банки направили десятки мільярдів гривень.
     У роки незалежності зусиллями міської ради і громадськості було розпочато реконструкцію бульварів Шевченка, Маяковського, яку зараз продовжили, проспекту Металургів, оновлено будинки по проспекту Соборному, створено нові парки й сквери. Велику роль у цьому відіграв мер Олександр Поляк, якого багато людей пам'ятають і поважають. За його керівництва був короткий, але ренесансний період у відновленні і покращенні міста.
     На місті старого – з'явився новий стадіон Металург. Місто прикрашають нові житлові багатоповерхові та котеджні будинки, об'єкти соціально-культурного призначення. На жаль, і в старі часи, і в більш нові залишається проблема мостових переходів через Дніпро. Цю проблему не вдалося вирішити й досі. І все ж місто розвивалося, розвивається й буде розвиватися. Сьогодні бачимо перші кроки нинішньої міської ради й мера Володимира Буряка. Розробляється стратегія розвитку міста на ближчі 10 років, де мають бути враховані найважливіші для громади напрямки. Місто із промислового, з великими шкідливими викидами в атмосферу має перетворитися на не менш економічно розвинутий центр з великою питомою вагою високотехнологічної, інтелектуальної праці, з яскравою соціальною спрямованістю. Ну і, звичайно, чекаємо вирішення проблеми мостів. Цьому треба підпорядкувати політику й спрямувати на це всі можливості.

     Александр Головко, Запорожский городской голова в 1992-2000 г.г.:

     – Первый этап после провозглашения Независимости был овеян романтизмом. Депутаты горсовета первого созыва, избранные в 1990 году, считали, что нам все по плечу. Я счастлив, что мне пришлось работать с такими людьми. Они стремились создать что-то новое, построить новый город. Понимали, что нужен жесткий контроль в бюджетной сфере. Но затем последовал тяжелейший период в экономике. Рвутся связи, мы теряем рынки сбыта. В 1992 году, когда я стал мэром, приходилось с утра объезжать магазины, чтобы проверить, где есть хлеб, а где – нет. Но команда городской власти все равно работала на позитив, создавала условия для развития. За этот период мы все же ввели 6 новых школ, ряд медицинских объектов. Это инфекционная больница, вторая стоматология, детская клиника в Хортицком районе. С другой стороны, мы начали терять детские интернаты, особенно спортивные. И на помощь пришли промышленные предприятия – «Запороржсталь». «Мотор Сич», ЗФЗ, ЗАлК, которые не просто поддержали интернаты, а и взяли на себя содержание спортивных команд. Запорожье действительно было столицей игровых видов спорта – футбола, баскетбола, гандбола. В этот периоду нас возникли школы нового типа – «Перспектива», «Логос» и другие, театры нового типа, например, Театр «Vie». Как-то решались и бытовые проблемы. На Бабурке вода подавалась по графику, поэтому построили ДВС-2. Всего этого удалось достичь благодаря тому, что местная власть имела достаточно мощные рычаги. К сожалению, с 2000 года все законодательно поменялось не в пользу местного самоуправления. Рычаги у нас стали отбирать, переводить в сферу вертикального управления. Сложности, которые есть сейчас – это плоды тех решений.
     Сегодня в городской совет пришла новая плеяда, новые деловые люди, которые тоже хотят что-то сделать, и я надеюсь, что мы перейдем од декларативного к реальному местному самоуправлению. Для того, чтобы что-то сделать, им надо дать законодательную базу, право управлять финансами и распоряжаться теми ресурсами, которые есть у территории. Шла, например, дискуссия – отдавать профессионально-технические училища или нет. Но ведь раньше они были в местном управлении. И источники финансирования были. Потом все это поломали, а сейчас ищут возможность, не отдавая ресурсов, взвалить финансирование на плечи местной власти. Мы должны понимать, что все и хорошее, и плохое сделано нами не зависимо от партийной принадлежности. Мы все – люди, которые голосуют, а значит выбирают власть и обязаны ее контролировать.

     Федір Турченко, доктор історичних наук, професор:
     – За роки незалежності виросла нова генерація людей. Вони вже закінчили школи, університети і працюють, навіть керують. Хтось робить кар'єру, у когось вона ще не вийшла. Молодь включається в суспільно-політичне життя й приходить до висновку, що багато в ньому слід змінювати. З історії вона знає, що ще 1991 р. в Україні в цілому і в місті зокрема відбулася революція – змінилися і політичний, і економічний лад. Але ця революція виявилася незавершеною, половинчастою, адже при владі залишилися ті ж самі люди, що і до 1991 р.
     Нерідко справа обмежувалася лише зміною вивісок на кабінетах і прапора за спиною керівника. Старі керівники несли за собою тягар минулого, адже їх світогляд сформувався у старі часи. Вони йшли вперед, повернувши голову назад. Пам'ятаєте слова Олександру Мороза: «Не має серця той, хто не шкодує за радянським минулим, але не має розуму той, хто хоче його повернути». Посткомуністична номенклатура швидко зрозуміла, як цією владою розпорядитися в своїх інтересах. Відкинувши «сердечні муки», вона «включила розум». В тісному контакті з криміналом, вона розгорнула неконтрольовану «прихватизацію» державної власності. Поступово сформувалася олігархічна модель економіки, зорієнтована на Росію. Влада опинилася під контролем олігархічного капіталу. Так було скрізь в Україні, так було і у нас, в Запоріжжі. У стратегічному розумінні це – мінус, корінь усіх наших проблем внутрішніх і зовнішньополітичних. Вчорашніх і сьогоднішніх. Мінус те, що так сталося, а плюс, що в ході Помаранчевої революції і Революції Гідності суспільство це усвідомило і зрозуміло, що необхідні кардинальні зміни. Покоління 25-літніх зрозуміло, що від цього залежить їх майбутнє і майбутнє України в цілому.
     У свій час ми говорили, що у нас прекрасні стартові економічні можливості. У нас – це в України в цілому, а у промислово розвиненого міста Запоріжжя – навіть суперпрекрасні. Але ми не брали до уваги, що економіка міста однобока, зорієнтована на союзний ВПК. В умовах самостійності її треба було радикально змінювати, орієнтувати на масового вітчизняного споживача. Але старі керівники не змогли сформувати справжню ринкову економіку. Вони володіли тільки старими адміністративно-командними методами, які в нових умовах «не працювали». Тому ми багато втратили в економіці. Економіка Запоріжжя була і залишається зорієнтованою на переробку сировини і вироблення напівфабрикатів і дуже залежить від зовнішньої кон'юнктури. Машинобудування перебуває в занепаді. Про високі технології годі й говорити. І це при високому інтелектуальному потенціалі, яким наше місто завжди славилося і який не завжди знаходить свого застосування в місті. Але цей потенціал є, він значний і його майбутнє залежить від того, чи зуміємо ми реформувати на європейський лад усі аспекти свого внутрішнього життя. Саме реформи включають «соціальні ліфти», які дають шанс поколінню 25-річних.
     Звичайно, проблеми сьогодення не зводяться до «конфлікту поколінь». Вони зводяться до конфлікту цінностей. А цей конфлікт охоплює все суспільство. Посилюється той сегмент запоріжців різних вікових категорій, які підтримують позитивні зміни, європейську модель розвитку, пріоритет права, боротьбу з корупцією. Вони вже відрізняють реформи від їх імітації, від псевдореформ. Вони не лише декларують свою позицію: вони борються за Україну, за своє місто. Борються на фронті і в тилу. І це дає підстави для оптимізму.




Час останньої зміни: 2016-10-10 10:42:33