Вони слави не шукали. Преса Запоріжжя: 1904-2017 рр. / Т. Пішванова // Запорізька правда. - 2017. - 27 липня (№ 30). - С. 22-23


    Газета - це інструмент управління суспільством, яку іноді називають "четвертою владою". Хоча газета - не влада, але сила, і сила дуже значна, яка виражає громадську опінію і впливає на реальну владу, іноді навіть обмежуючи її можливості. Незважаючи на конкурентів - телебачення та інтернет, вільна преса досі залишається невід'ємним атрибутом сучасного життя, виконуючи важливу суспільну місію.
    Обласна наукова бібліотека для читачів міста й області організувала виставку видань, які розповідають про розвиток преси Запорізького краю від її зародження (1904 р.) і до сьогодення.
    Дуже цікавою і корисною для дослідників-краєзнавців є монографія Т.В. Хітрової "Періодичні видання Запорізького краю початку XX ст.: типологічна система" (2011). Кількість використаних джерел складає 244 одиниці, книга має окремий розділ - "Бібліографічний опис періодичних видань Запорізького краю (1904-1920 рр.).
    Так, автор зазначає, що офіційна преса Запорізького краю починає виходити у другій половині XIX ст. і що за всю історію існування земств найбільша кількість друкованих органів з'явилася в повітах Таврійської губернії, зокрема, в Бердянську. Періодичність їх складала здебільшого раз на рік. Суспільний розвиток регіону вимагав швидкого поінформування населення, і, як результат, у 1904 році двічі на тиждень починає виходити газета "Александровский городской вестник" - орган Олександрівської міської управи. Газета виходила до 1906 року.
    Цікавим є видання "Александровский вестник" (1910-1916). Ця газета -позапартійна, громадська, літературна, комерційна й довідкова. Редактором її був Б.Д. Розенштейн, з 1163-го номера - Б.Я. Штерн.
    Монографія Т. Хітрової має хрестоматію, в якій розміщені оригінальні публікації на шпальтах різних видань: збірника "Молодые силы", "Січ", "Наш степ", "Дзвін", "Заря", "Народь", "Стенная газета Укроста", "Хліб і залізо", "Новь". Особлива увага на виставці приділена газетам-ювілярам: 100-річчю газети "Запорізька правда", 100-річчю газети "Південна зоря" (Бердянськ), 50-річчю заводської газети "Ферросплавщики".
    У поважної обласної газети "Запорізька правда" є всі підстави дивитись у майбутнє з оптимізмом.
    Гортаючи сторінки видань, представлених на виставці, простежується сторічна історія газети. Цю історію умовно можна поділити на наступні етапи (згідно з буклетом та матеріалами науково-практичної конференції 2007 року "Запорізька правда" (1917-2007 рр.): погляд крізь роки", представлених на виставці):
    1) становлення (1917-1921), коли на сторінках газети друкувалися накази, розпорядження, протоколи зборів більшовицької партії, зовсім було обмаль матеріалів про місцеве життя; йшов також процес з визначення назви газети: так, 3 листопада 1917 року вона починає свою роботу під назвою "Александровская мысль" і відображає політичну програму партії більшовиків. Нестійка і нестабільна ситуація, пов'язана з громадянською війною, припинила існування газети, замість якої прийшли газети-агітки. Вони видавались місцевою більшовицькою організацією: "Известия Александровского ревкома", "Известия укома КП(б)У, "Красный воин", "Красный кавалерист". Регулярний вихід газети поновлюється з січня 1920 року під назвою "Известия Александровского военно-революционного комитета", з травня має назву "Известия Александровского комитета КПУ и уездвоенревкома", а з вересня того ж року - "Известия Александровского губкома КПУ и губвоенревкома". Для того часу тираж був досить великий - 2-2,5 тис. примірників. З 1921 року газета видається як "Известия Запорожского губисполкома и губкома КП(б)У", виходячи щодня.
    2) 1921 -1929 - з жовтня 1921 року газета прибирає нову назву - "Новь", а позначка - "5-й рік видання" - підтверджує спадковість від "Александровской мысли" та наступних видань. Це вже якісно новий етап у розвитку газети: переважна більшість її матеріалів - на місцеву тематику. 5 травня 1922 року газета змінює знову свою назву і стає "Красным Запорожьем". Змінюється форма видання (з малюнками і фотографіями), і зміст - вже з постійними рубриками ("Робітниче життя", "Партійне життя", "Профрух", "Листи селян", різні оголошення тощо. Цікавою є стаття з матеріалів конференції про 1923 рік під назвою "Газетні заголовки як засіб "червоної пропаганди". Науково-теоретичний щорічник "Музейний вісник" за 2007 рік вміщує цікаву статтю Д.І. Мозуленка "Співвідношення напрямів політики коренізації за матеріалами газети "Червоне Запоріжжя" (1923-1929 рр.)". Зокрема, автор робить висновок, що припущення про залежність преси від вимог політичного моменту не можу бути повністю доведеним тому, що в цьому питанні дуже велику роль відіграє суб'єктивний фактор. Дослідження і аналіз статей газети вказаного періоду зібрані і представлені у графічному вигляді - "Співвідношення політики українізації та коренізації національних меншин за матеріалами газети "Червоне Запоріжжя".
    3) з 1 вересня 1929, коли газета "Червоне Запоріжжя" починає виходити українською мовою і до 1 січня 1957, коли вона прибирає вже свою сучасну назву - "Запорізька правда".
    У статті "Червоне Запоріжжя" (1927-1932 рр.): змістовне наповнення" в матеріалах конференції відзначається, що з 1929 року газета виходить на 8 шпальтах, має 5 колонок, в межах яких розміщувалася інформація. Вже позначається прізвище редактора, яке було відсутнє раніше. Так, у 1929 році це був Я. Зільбер. Як і в попередніх номерах, матеріали мали підпис з ініціалів або однієї букви. Кожний номер газети починався офіційними матеріалами на 1-2 сторінках, решту складали інформаційні матеріали. Заголовки, як правило, мали ознаки заклику або наказу. З 1931 року основна увага приділялась новинам Запоріжжя та України. Міжнародні новини, що не мали важливого значення, на шпальти не потрапляли. Але одночасно ці матеріали набули дуже яскравого комуністичного характеру. У статті "Червоне Запоріжжя" (1932-1937 рр.): тематичне наповнення" відзначається, що в газеті з'являються перші фотоколажі, присвячені насамперед виробничій діяльності. У 1933 році бачимо редактора газети на прізвище Є. Тульський, а у вересні того ж року у газеті з'являється і заступник головного редактора М. Постоловський. У 1936 році редактором стає І. Гладкий, а з ним - й нові рубрики: спортивна, "Дошка пошани" тощо, друкуються вірші та різноманітна реклама.
    У матеріалах конференції 2007 року є стаття "Аналіз газети "Запорізька правда" (1937-1947 рр.)". У ній зазначається, що тираж газети складав 18 тис. примірників, що редактором виступає І. Гладкий, наводяться прізвища журналістів: Михайло Колядюка, Олег Шабалін, Іван Куліш; вказано, що з 1946 року фотографія вперше виступає як елемент політичної реклами. В матеріалі "Запорізька правда" (1937-1947 рр.): творчий портрет" відзначається висока оперативність газети як єдиного друкованого засобу масової інформації в області. Ціна її складала від 10 копійок у 1937 році до 20 копійок у 1947 році, а структура редакції не змінилась за це десятиріччя. В газеті виділялись наступні рубрики: фізкультура і спорт, листи до редакції, театральні та кіноафіші, відгуки на статтю, на допомогу агітаторові, місцеві та міжнародні новини тощо. З 27 липня 1941 по жовтень 1943 року випуск газети був припинений. Він відновлюється 15 жовтня 1943 року у вигляді листівки. Не повернулися в редакцію з фронтів війни кращі журналісти "Червоного Запоріжжя" - Микола Сулім, Михайло Шолома, Іван Куліш, Микола Дубовик, Василь Ловкий, Федір Зубач. В роки повоєнної відбудови газета виступала рупором ідей офіційної влади.

4) з 1 січня 1957 року до сьогодення газета виходить під назвою "Запорізька правда".
    У статті "Культурна тематика на сторінках "Запорізької правди" (1957-1967 рр.)" відзначається, що наклад газети збільшився з 35 до 80 тис. примірників. До 1962 року газетою керує Андрій Клюненко, з 1962 року - М. Пересунько. На сторінках газети друкувались твори місцевих авторів (П. Ребро, М. Ласков, Л. Туманова, Ю. Батурин та багато інших), а також автори загальноукраїнського масштабу - А. Малишко, О. Гончар, Ю. Мушкетик. М. Стельмах, В. Сосюра та інші. Існували рубрика "Критика і бібліографія", постійними авторами якої були Г. Забіяка, Б. Іваненко, М. Гордій, О. Юхименко, М. Ласков. Існувала також рубрика «Театр». З 1959 року на сторінках газети - низка статей про будівництво телецентру, рецензії на телепередачі, друкується програма телепередач Запорізького, Дніпропетровського та Донецького ТБ.
    У статті "Шкільна тематика на шпальтах газети "Запорізька правда" (1957-1967 рр.)" зазначається, що обов'язково в газеті присутні матеріали про діяльність середніх шкіл, дитячих будинків міста й області. Друкувалися матеріали теоретично-педагогічного спрямування. Серед інших статей - статті про дружбу з братніми народами, проблеми виховання, творчу самодіяльність дітей тощо.
    Віталій Шевченко, доктор філологічних наук, у своїй статті "Авторський колектив та його позитивний вплив на імідж газети" поєднав науковий аналіз зі спогадами, оскільки у 1960-1963 роках сам працював у складі "Запорізької правди". Щоквартальний науково-виробничий журнал "Держава та регіони" (№ З за 2012 рік) друкує статтю двох авторів (С.А. Панченко та І.Г. Кожухар) на тему "Проблемно-тематична трансформація запорізької преси в умовах "перебудови" (1986-1989 рр.), в т. ч. й про газету "Запорізька правда". Зокрема, у висновках автори зазначали, що "Запорізька правда" в умовах перебудови лишалась газетою консервативною і не відразу змінила інформаційне наповнення. Але нове мислення створює сприятливі умови, за яких національно-культурний рух запоріжців як частини українського народу міг розвиватися в легальних умовах. З часом газета відіграла значну роль у національно-культурному відродженні Запоріжжя, яке добре висвітлювалось на її сторінках.
    У статті "Чорнобильська тематика на шпальтах газети "Запорізька правда" (1986-1996 рр.)" матеріалів конференції зазначається, що перше повідомлення в газеті про трагедію відноситься до 6 травня 1986 року. Ще 1 травня газету прикрашав матеріал "За мирний атом", що стосувався роботи Запорізької АЕС. До початку 1987 року про неї вже не згадувалося, щоб, на думку автора статті, не вело до порівнювання для збереження спокою в регіоні. Журналісти газети не мали змоги друкувати власні матеріали про події квітня 1986 року, а були змушені публікувати матеріали, що в обов'язковому порядку розсилалися у ЗМІ. До початку 90-х років газета подавала лише поверхову інформацію, офіційну точку зору. З 1990 року, зі свободою слова, журналісти газети почали відкривати своїм читачам досі незнаний Чорнобиль, вичерпну та всеохоплюючу інформацію стосовно тих подій. Ця тенденція простежується на сторінках газети й досі. У матеріалах зазначеної конференції в статті "Тематична спрямованість газети "Запорізька правда" (1987-1997 рр.)" в часи перебудови друкується великий, складний і нецікавий для читачів партійний матеріал. Під час становлення незалежної держави (1992-1997) газета живе старим життям, без розважальних та рекламних комерційних матеріалів, оскільки газета фінансується з держбюджету.
    Редакторами газети в той час були Іван Федорович Циганок, Володимир Іванович Дупак. Політика на сторінках газети висвітлювалась дуже обережно, але завжди знаходилось місце для літературних сторінок, гумору, листів від читачів. У статті "Сторінка гумору і сатири у газеті "Запорізька правда" (1987-1997): структура та змістовне наповнення" розкривається цей напрям. Так, гумористично-сатирична сторінка "Запорізький перець" змінюється у 1988 році на "Порохівницю", у 1991 - на "Запорожці пишуть листа", у 1993 - "Січовий ярмарок", сторінка якого сповнена творами розважального матеріалу, хоча діяльність сатириків підпорядкована провідним ідеям і основним проблемам тогочасного суспільства. Рубрика мала яскраво виражений моралізаторський напрямок, і сміх виступав засобом критики вад як окремих у громадян, так і владних структур. Одначе гумористи Запоріжжя є один голос додають, що "щирий сміх усім незмінно вносить у душу вітаміни".
    У статті "Дизайн першої сторінки газети "Запорізька правда" (1997-2007 рр.)" зазначається, що протягом цього десятиріччя газета набувала більш сучасного вигляду та зручного формату. Серед інших періодичних видань газета не губиться: вона має індивідуальний дизайн, сталий імідж, приваблює погляд яскравими кольоровими ілюстраціями та професійними світлинами, зручним форматом А3. Зовнішній вигляд газети відповідає головним вимогам до дизайну першої сторінки (використання гарнітури, розташування заголовків та їхній стиль, розміщення ілюстрацій тощо). У статті "Заголовок і його функція у газеті "Запорізька правда" (2007 р.) вказується на головну функцію заголовків - керувати увагою читача, оскільки від 60 до 90 відсотків задовольняються читанням саме їх. Газета оформлює свої матеріали короткими заголовками. Одночасно практикуються заголовки-цитати - для змістовних і проблемних матеріалів. Інформаційні замітки систематизуються під певною рубрикою. Перевага надається заголовковим комплексам, до якого належать, крім основного заголовка, ще й шапка, рубрика, підзаголовок, внутрішні підзаголовки та врізка. Заголовки, як стяги на газетній шпальті, супроводжують читача увесь номер, тому редакція ставиться до них з високою вимогливості та відповідальністю. У статті "Творення національної картини світу в газеті "Запорізька правда" доцент ЗНУ Л. Чернявська відзначає про стратегічну мету газети - інформування про роботу державних органів влади області. Соціально-оціночний підхід засвідчує використання для аргументації такі типи, як констатація і інтерпретація. Серед інших проблем, що висвітлюються газетою на початку 2000-х років і досліджених студентами і науковцями до 90-річчя "Запорізької правди" - соціальна та екологічна тематика, національного і духовного відродження, висвітлення передвиборчої тематики з позачергових виборів народних депутатів України 30 вересня 2007 року. Предметом уваги на конференції 2007 року стали й мовностилістичні особливості заголовків газети.
    Цікавою є стаття "Деякі аспекти тематики газети "Запорізька правда" на її 90-річчя", в якій викладач ЗНУ ( Ю. Ботнер відзначив, що жодне втручання збоку інших періодичних видань не вплинуло на популярність "Запорізької правди", а чудова традиція - не забувати про тих, хто робив престиж редакції у минулі часи: Валерій Гайдабура, Олександр Куцев, Микола Шумилов, Володимир Яворівський. Про персонали є окрема стаття, зокрема, про журналістську майстерність Анатолія Решетняка ("З когорти "останніх з могікан"), про запорізьку сторінку Володимира Яворівського, яку він назвав однією з найприємніших на спогад. В статті "Літописці нестримного часу" робиться перелік журналістів газети , які внесли свою лепту в історію газети, - штатні і позаштатні. Статтю А. Кобинець, яка у 2007 році була головним редактором "Запорізької правди", можна вважати підсумком конференції: в ній дається перелік журналістів газети в історичному ракурсі, повоєнних редакторів, серед яких особливо відзначається Микола Іванович Пересунько: визнанням великого внеску в розвиток авторитету газети, трудових і культурних досягнень області є те, що рішенням Запорізької обласної адміністрації його ім'я носить одна з обласних журналістських премій.
    У науково-виробничому журналі "Держава та регіони" (№2 за 2010 рік) стаття А. В. Кобинець присвячена "школі журналістської майстерності", яка діяла при газеті "Запорізька правда. Ця школа допомагала студентам "відчути" газету. Що таке "Запорізька правда" сьогодні? Це популярність серед читачів, об'єктивність і правдивість у висвітленні життя області. Це стійкість - редакція не змінила назви своєї газети. Це порядність: шпальти газети не заповнені "смаженими фактами" та бездуховними матеріалами-. Газета виступає як орган консолідації усіх сил на розбудову Запорізького краю та України. Масові настрої та психоемоційний стан суспільства, визначення громадської позиції людей, формування громадської та індивідуальної свідомості та її вираз і зміни - все це і є газета "Запорізька правда".
    До свого 100-річчя команда газети "Запорізька правда" (їх у штаті 17 - на чолі з головним редактором Наталією Зворигіною) видала календар на 2017 рік форматом А3, із репродукціями картин історичної тематики та світлинами-колажами, присвяченими важливим подіям кожного місяця: бій під Кругами, розстріл Небесної сотні, бої за Донецький аеропорт тощо.
    Особисто від себе додам: я люблю газету "Запорізька правда" всіх історичних періодів буремного XX сторіччя, і залишається лише побажати колективу написати і видати окрему історію свого часопису.
    Низка видань присвячена журналістам Запорізького краю, про яких чудово сказав поет Іван Науменко:

Крізь вас пройшли роки: був час бурхливий.
Літопис ваш - і біль, і гордість, і вина...
Та знайде хтось, копаючись в архівах,
І ваші імена.
Тож знайте: вас майбутнє не осудить,
Хоч хтось тепер осуджує ваш час...
Був час важкий. Були ви також люди -
І зрозуміють вас!..

    Так, у 2002 році Запорізька обласна організація НСЖУ видала книгу "Вони слави не шукали" - про ветеранів пера. Книга має довідковий характер, ілюстрована портретами і світлинами з діяльності журналістів. Серед її розділів особливо цікавими є розділи "Війною гартовані" та "Вони завжди писали про інших. Про них написано вперше". Ця книга - перше видання про ветеранів журналістики. У 2010 році виходить друге видання, виправлене і доповнене, під назвою "Пером і словом". До вже відомих імен додано кілька десятків нових імен журналістів, котрі працювали в різні роки в різних засобах масової інформації. В передньому слові зазначено, що серед обласних друкованих ЗМІ встановлюються премії: імені А.С. Клюненка - за висвітлення соціально-економічної проблематики; імені М.І. Пересунька - за висвітлення питань духовного відродження та розвитку національної культури.
    На виставці представлене також видання "Козацькому роду нема переводу" - біографічний довідник станом на 2001 рік, в якому подані довідки про киян - уродженців Запорізької області. Серед них - заслужений журналіст України Василь Макарович Басараб (1937-2006). В книзі "Співати вміє кожен, заспівувати - ні" (2011) вміщено спогади про цього відомого журналіста. Розповідаючи про життєвий і творчий шлях колеги, автори - відомі запорізькі та київські газетярі - розмірковують над різними гранями його майстерності. Важливе місце відведено спогадам самого В. Басараба під назвою "Вік живи - вік думай".
    Диктор, журналіст Запорізького обласного радіо, заслужений працівник культури України Василь Федина у 2014 році видає свої спогади - "Два крила моєї долі". В книзі представлений лист з ФРН, присвячений Олександру Михайловичу Гіммельфарбу (1917-2010) - корифею запорізької журналістики. На виставці є дві книги самого Гіммельфарба - путівники "Встречи на Запорожье" (1980) та "В памяти и граните" (1987). Обидві книги присвячені пам'ятним місцям Запорізького краю. Отже, виставка, присвячена запорізькій пресі та її журналістам, зацікавить усіх, хто прагне краще пізнати історію своєї країни та відновити розірваний зв'язок часів та поколінь. Запрошуємо зблизька розглянути видання - представлені і не представлені, які знаходяться у відділі краєзнавства Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки.
* * *
    Вони слави не шукали / ред. - упоряд. М.В. Клименко та ін. - Запоріжжя: 300 НСЖУ, 2002.-179 с.
    Пером і словом. - 2-е вид., перероб. і доп. - Запоріжжя: Дніпровський металург, 2010. - 328с.
    Хітрова, Т.В. Періодичні видання Запорізького краю початку XX ст.: типологічна система: монографія; каталог видань; хрестоматія /Т. В. Хітрова. - Запоріжжя: Вид-во КПУ, 2011. - 284 с.
    Запорізька правда: 1917-1987. Буклет/ відп. за вип. В. М. Пісковий. - Запоріжжя: В-во "Комунар", 1987.
    "Запорізька правда" (1917-2007 рр.): погляд крізь роки. Збірник матеріалів міжрегіональної науково-практичної конференції, присвячений 90-річчю газети "Запорізька правда". Запоріжжя, 26-27 жовтня 2007 року; Запорізький нац. ун-т. ф-т журналістики; за ред. А.В. Кобинець. - Запоріжжя: ТОВ "ВПО "Запоріжжя", 2008. -114 с.
    Козацькому роду нема переводу: біографічний довідник / упоряд. Т.Д. Головко, В.Ю. Лімін. - К.: Бф "Громадянська злагода", 2001. -152 с.
    Федина В. Два крила моєї долі: спогади диктора, журналіста Запорізького обласного радіо, заслуженого працівника культури України / Василь Федина - Запоріжжя: Дніпровський металург, 2014.-190 с.



© 2017 Запорізький національний університет